КОНВЕНЦІЯ

МІЖ УРЯДОМ ВЕЛИКОГО ГЕРЦОГВСТВО ЛЮКСЕМБУРГУ ТА УРЯДОМ УКРАЇНИ
ЗА УНИКНЕННЯ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ УХИЛЕННЯ ВІД Сплати податків ЩОДО
ПОДАТКИ НА ДОХОД І НА КАПІТАЛ

 

Уряд Великого Герцогства Люксембург та Уряд України,

бажаючи укласти Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилення від сплати податків щодо податків на доходи та капітал,

і підтверджуючи свої зусилля щодо розвитку та поглиблення взаємних економічних відносин, домовилися про таке:

Стаття 1

Особистий обсяг

Ця Конвенція застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

Стаття 2

Податки покриті

1. Ця Конвенція застосовується до податків на прибуток і капітал, що стягуються від імені Договірної Держави або її політичних підрозділів чи місцевих органів влади, незалежно від способу їх стягнення.

 

2. Податками на прибуток і капітал вважаються всі податки на загальний дохід, на загальний капітал або на елементи доходу чи капіталу, включаючи податки на прибуток від відчуження рухомого чи нерухомого майна та податки на загальну суму заробітної плати або зарплати, виплачуваної підприємствами.

 

3. Існуючими податками, які є предметом цієї Конвенції, є:

а) у випадку України:

(i) податок на прибуток підприємств; і

(ii) податок на доходи фізичних осіб;

(далі – «український податок»);

б) у випадку Великого Герцогства Люксембург:

(i) податок на прибуток фізичних осіб;

(ii) податок на прибуток;

(iii) податок на гонорари директорів компаній;

(iv) податок на капітал; і

(v) комунальний торговий податок;

(надалі «податок Люксембургу»).

4. Конвенція також застосовується до будь-яких ідентичних або по суті подібних податків, які встановлюються будь-якою Договірною Державою після дати підписання цієї Конвенції на додаток до існуючих податків або замість них. Компетентні органи Договірних Держав повідомляють один одного про будь-які істотні зміни, внесені до їхнього відповідного податкового законодавства.

 

Стаття 3

Загальні визначення

1. Для цілей цієї Конвенції, якщо контекст не вимагає іншого:

а) термін «Україна» у географічному значенні означає територію України, її континентальний шельф та її виключну (морську) економічну зону, включаючи будь-яку територію за межами територіального моря України, яка відповідно до міжнародного права була або може бути надалі визначатися як територія, в межах якої можуть здійснюватися права України на морське дно та надра та їх природні ресурси;

б) термін «Люксембург» у географічному значенні означає територію Великого Герцогства Люксембург;

в) термін “національний” означає:

(i) будь-яка фізична особа, яка має громадянство Договірної Держави;

(ii) будь-яку юридичну особу, товариство або асоціацію, що одержують свій статус як такого згідно із чинним законодавством Договірної Держави;

 

d) терміни «Договірна Держава» та «Друга Договірна Держава» означають Україну або Люксембург, залежно від контексту;

д) термін “особа” включає фізичну особу, компанію та будь-яке інше об’єднання осіб;

f) термін «компанія» означає будь-яку юридичну особу або будь-яку юридичну особу, яка розглядається як юридична особа для цілей оподаткування;

g) терміни “підприємство Договірної Держави” та “підприємство іншої Договірної Держави” означають відповідно підприємство, яким керує резидент Договірної Держави, і підприємство, яким керує резидент іншої Договірної Держави;

h) термін “міжнародне перевезення” означає будь-яке перевезення морським, катерним або повітряним судном, яке експлуатується підприємством Договірної Держави, за винятком випадків, коли морське, катерне або повітряне судно експлуатується виключно між пунктами в другій Договірній Державі;

i) термін “компетентний орган” означає, у випадку України, Міністерство фінансів України або його уповноваженого представника, а у випадку Люксембургу – міністра фінансів або його уповноваженого представника.

 

2. Що стосується застосування Конвенції в будь-який час Договірною Державою, будь-який термін, не визначений у ній, має, якщо контекст не вимагає іншого, мати значення, яке він мав на той момент відповідно до законодавства цієї Держави для цілей податків, до яких Конвенція застосовується. Будь-яке значення відповідно до чинного податкового законодавства цієї Держави має перевагу над значенням, наданим терміну відповідно до інших законів цієї Держави.

 

Стаття 4

Резидент

1. Для цілей цієї Конвенції термін “резидент Договірної Держави” означає будь-яку особу, яка відповідно до законодавства цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній через місце проживання, місце проживання, місце управління, місце реєстрації або будь-яку іншу інший критерій подібного характеру, а також включає цю державу та будь-який її політичний підрозділ чи місцеву владу. Але цей термін не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі лише стосовно доходів із джерел у цій Державі або капіталу, розташованого в ній.

 

2. Якщо відповідно до положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, тоді її статус визначається таким чином:

a) він вважається резидентом Договірної Держави, в якій він має постійне житло; якщо він має постійне житло в обох Договірних Державах, він буде вважатися резидентом Договірної Держави, з якою його особисті та економічні відносини є ближчими (центр життєвих інтересів);

b) якщо Договірна Держава, в якій він має центр життєвих інтересів, не може бути визначена, або якщо він не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, він буде вважатися резидентом лише тієї Договірної Держави, в якій він має звичайне місце проживання;

c) якщо він зазвичай проживає в обох Договірних Державах або ні в одній із них, він вважається резидентом лише тієї Договірної Держави, громадянином якої він є;

d) якщо він є громадянином обох Договірних Держав або не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

 

3. Якщо відповідно до положень пункту 1 цієї статті особа, яка не є фізичною особою, є резидентом обох Договірних Держав, тоді вона вважається резидентом лише тієї Договірної Держави, в якій розташоване місце її фактичного управління.

 

Стаття 5

Постійне представництво

1. Для цілей цієї Конвенції термін “постійне представництво” означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність підприємства.

 

2. Термін “постійне представництво” включає, зокрема:

а) місце управління;

б) гілка;

в) офіс;

г) фабрика;

д) майстерня;

f) установка або споруда для дослідження природних ресурсів;

є) шахта, нафтова або газова свердловина, кар’єр або будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; і

h) склад або інша споруда, яка використовується як точка збуту.

 

3. Термін “постійне представництво” також включає:

а) будівельний майданчик, будівельний, монтажний або монтажний проект або пов’язані з ними наглядові дії, але тільки якщо така ділянка, проект або діяльність тривають більше дванадцяти місяців;

b) надання послуг, включаючи консультаційні послуги, підприємством через працівників або інший персонал, залучений підприємством для цієї мети, але лише якщо діяльність такого характеру продовжується (для того самого або пов’язаного проекту) в Договірній Державі для період або періоди, сумарні більше ніж шість місяців протягом будь-якого дванадцятимісячного періоду.

 

4. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін “постійне представництво” не включає:

 

а) використання об’єктів виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів або виробів, що належать підприємству;

b) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання, демонстрації чи доставки;

в) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством;

d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою придбання товарів або виробів або збору інформації для підприємства;

e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності підготовчого чи допоміжного характеру;

f) утримання постійного місця діяльності виключно для будь-якої комбінації видів діяльності, зазначених у підпунктах a)–e), за умови, що загальна діяльність постійного місця діяльності, що виникає в результаті цього поєднання, має підготовчий або допоміжний характер.

 

5. Незважаючи на положення пунктів 1 і 2 цієї статті, якщо особа, яка не є агентом із незалежним статусом, до якого застосовується пункт 6 цієї статті, діє від імені підприємства та має та зазвичай здійснює договір Вказати повноваження на укладення договорів від імені підприємства або підтримувати запас товарів або виробів, що належать підприємству, з яких здійснюються регулярні продажі таких товарів і виробів від імені підприємства, це підприємство вважається мати постійне представництво в цій Державі щодо будь-якої діяльності, яку ця особа здійснює для підприємства, якщо тільки діяльність такої особи не обмежується тими, що зазначені в пункті 4 цієї статті, які, якщо вони здійснюються через постійне місце діяльності, не призведуть до це постійне місце діяльності постійне представництво відповідно до положень цього пункту.

 

6. Підприємство не вважається таким, що має постійне представництво в Договірній Державі лише тому, що воно здійснює діяльність у цій Державі через брокера, генерального комісіонера або будь-якого іншого агента з незалежним статусом, за умови, що такі особи діють у звичайному порядку. їхнього бізнесу.

 

7. Той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює або контролюється компанією, яка є резидентом іншої Договірної Держави, або яка здійснює бізнес у цій другій Державі (через постійне представництво чи іншим чином), сама по собі жодна компанія не є постійним представництвом іншої.

 

Стаття 6

Дохід від нерухомого майна

1. Доходи, отримані резидентом Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи дохід від сільського чи лісового господарства), розташованого в другій Договірній Державі, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

 

2. Термін “нерухоме майно” має те значення, яке він має відповідно до законодавства Договірної Держави, в якій знаходиться це майно. Цей термін у будь-якому випадку включатиме майно, що належить до нерухомого майна, худоби та обладнання, що використовуються в сільському та лісовому господарстві, права, на які застосовуються положення загального законодавства щодо земельної власності, користування нерухомим майном та права на змінні або фіксовані платежі як винагороду. для розробки або права на роботу родовищ корисних копалин, джерел та інших природних ресурсів. Кораблі, човни та літаки не вважаються нерухомим майном.

 

3. Положення пункту 1 цієї статті застосовуються до доходів, отриманих від прямого використання, здачі в оренду або використання в будь-якій іншій формі нерухомого майна.

 

4. Положення частин першої та третьої цієї статті поширюються також на доходи від нерухомого майна підприємства та на доходи від нерухомого майна, що використовується для надання незалежних особистих послуг.

 

Стаття 7

Прибуток від бізнесу

1. Прибуток підприємства однієї Договірної Держави оподатковується лише в цій Державі, якщо тільки підприємство не здійснює підприємницьку діяльність в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність, як зазначено вище, прибуток підприємства може оподатковуватися в другій Державі, але лише в тій частині, яка належить до цього постійного представництва.

 

2. З урахуванням положень пункту 3 цієї статті, якщо підприємство a Договірна Держава здійснює підприємницьку діяльність в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво, у кожній Договірній Державі до цього постійного представництва приписуються прибутки, які вона могла б отримати, якби вона була окремим і окремим підприємством, що займається тим самим. або подібну діяльність на тих самих або подібних умовах і повністю незалежну від підприємства, постійною діяльністю якого воно є заклад.

 

3. При визначенні прибутку постійного представництва допускаються як відрахування витрати, понесені для цілей постійного представництва, включаючи виконавчі та загальноадміністративні витрати, понесені в державі, в якій розташоване постійне представництво, чи в іншому місці. Однак таке вирахування не допускається стосовно сум, якщо такі є, сплачених (крім відшкодування фактичних витрат) постійним представництвом підприємству або будь-якому з його інших офісів у вигляді роялті, зборів або інших подібних платежів. в обмін на використання патентів або інших прав, або в порядку комісійної винагороди, за конкретні послуги, що надаються, або для управління, або, за винятком банківського підприємства, у вигляді відсотків за гроші, надані в позику постійному представництву підприємство.

 

4. Оскільки в Договірній Державі було прийнято визначати, відповідно до її законодавства, прибуток, який належить віднести до постійного представництва на основі розподілу загального прибутку підприємства на його різні частини, нічого в пункті 2 ця стаття забороняє цій Договірній Державі визначати прибуток, який підлягає оподаткуванню за допомогою такого розподілу, який може бути звичайним; однак прийнятий метод розподілу повинен бути таким, щоб результат відповідав принципам, що містяться в цій статті.

 

5. Жоден прибуток не відноситься до постійного представництва лише через придбання цим постійним представництвом товарів або виробів для підприємства.

 

6. Для цілей попередніх параграфів прибуток, що відноситься до постійного представництва, визначається за одним і тим же методом щороку, якщо немає вагомих і достатніх причин для протилежного.

 

7. Якщо прибуток включає статті доходу, які окремо розглядаються в інших статтях цієї Конвенції, положення цієї статті не зачіпаються.

 

Стаття 8

Міжнародні перевезення

1. Прибуток, одержаний резидентом Договірної Держави від експлуатації морських, човнів або повітряних суден у міжнародних перевезеннях, оподатковується лише в цій Державі.

 

2. Для цілей цієї статті до прибутку від експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях належать:

а) доходи від здачі в оренду морських або повітряних суден на базі бербоут; і

b) прибуток від використання, обслуговування або оренди контейнерів (включаючи причепи та супутнє обладнання для перевезення контейнерів), що використовуються для перевезення товарів або виробів;

якщо така оренда або таке використання, технічне обслуговування чи оренда, залежно від обставин, є випадковими для експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях.

 

3. Якщо прибуток у межах пункту 1 цієї статті одержується резидентом Договірної Держави від участі в пулі, спільному бізнесі або міжнародному операційному агентстві, прибуток, що належить цьому резиденту, оподатковується лише в Договірній Державі, в якій він є мешканець.

 

Стаття 9

Асоційовані підприємства

1. де:

а) підприємство однієї Договірної Держави бере участь прямо або опосередковано в управлінні, контролі або капіталі підприємства іншої Договірної Держави

b) ті самі особи беруть участь прямо або опосередковано в управлінні, контролі або капіталі підприємства однієї Договірної Держави та підприємства іншої Договірної Держави, і в будь-якому випадку між двома підприємствами в їх комерційних або фінансових відносинах створюються або накладаються умови відносини, які відрізняються від тих, які були б створені між незалежними підприємствами, тоді будь-який прибуток, який за цих умов був би нарахований одному з підприємств, але через ці умови не був би нарахований, може бути включено Договірною Державою у прибуток цього підприємства та оподатковується відповідним чином.

 

2. Якщо Договірна Держава включає до прибутку підприємства цієї Держави – і відповідно оподатковує – прибуток, на який підприємство іншої Договірної Держави було стягнено податок у цій другій Державі, і включений таким чином прибуток є прибутком, який був би нарахований підприємство першої згаданої Держави, якби умови, укладені між двома підприємствами, були такими, які були б між незалежними підприємствами, то ця інша Держава внесе відповідне коригування суми податку, нарахованого в ньому на цей прибуток. При визначенні такого коригування необхідно враховувати інші положення цієї Конвенції, і компетентні органи Договірних Держав, якщо необхідно, консультуються один з одним.

 

Стаття 10

Дивіденди

1. Дивіденди, що виплачуються компанією, яка є резидентом однієї Договірної Держави, резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

 

2. Однак дивіденди, що виплачуються компанією, яка є резидентом Договірної Держави, можуть також оподатковуватись у цій Державі відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичний власник дивідендів є резидентом іншої Договірної Держави, податок таким чином стягнення не повинно перевищувати:

а) 5 відсотків валової суми дивідендів, якщо бенефіціарним власником є компанія (крім товариства), яка безпосередньо володіє щонайменше 20 відсотками капіталу компанії, що виплачує дивіденди;

б) 15 відсотків валової суми дивідендів у всіх інших випадках. Цей пункт не впливає на оподаткування товариства щодо прибутку, з якого виплачуються дивіденди.

 

3. Термін “дивіденди”, що використовується в цій статті, означає дохід від акцій або інших прав, які не є борговими вимогами, участь у прибутках, а також доходи від інших корпоративних прав, які підлягають такому ж оподаткуванню, як і доходи від акцій закони держави, резидентом якої є компанія, яка здійснює розподіл.

 

4. Положення пунктів 1, 2 і 3 цієї статті не застосовуються, якщо фактичний власник дивідендів, будучи резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність в другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що виплачує дивіденди, через розташоване в ньому постійне представництво або надає в цій іншій державі незалежні персональні послуги з розташованої в ньому постійної бази, і холдинг, щодо якого виплачуються дивіденди, фактично пов’язаний з таким постійним представництвом або постійною базою. В таких у разі застосування положень статті 7 або статті 14 цієї Конвенції залежно від обставин.

 

5. Якщо компанія, яка є резидентом Договірної Держави, отримує прибуток або дохід від іншої Договірної Держави, ця інша Держава не може стягувати будь-який податок з дивідендів, що виплачуються компанією, за винятком випадків, коли такі дивіденди виплачуються резиденту цієї іншої Держави. Державі або в тій мірі, в якій холдинг, щодо якого виплачуються дивіденди, фактично пов’язаний зі постійним представництвом або постійною базою, розташованими в цій іншій Державі, і не підлягає відповідальності компанії

нерозподілений прибуток до податку на нерозподілений прибуток компанії, навіть якщо виплачені дивіденди або нерозподілений прибуток повністю або частково складаються з прибутку або доходу, що виникають у такій іншій Державі.

 

Стаття 11

Інтерес

1. Проценти, що виникають у Договірній Державі та виплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

 

2. Проте відсотки, що виникають у Договірній Державі, можуть також оподатковуватись у цій Державі відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

а) 5 відсотків загальної суми відсотків у разі процентів, які виникають у Договірній Державі та сплачуються за будь-якими позиками будь-якого виду, наданими банком або будь-якою іншою фінансовою установою іншої Держави, включаючи інвестиційні банки та заощадження банки;

б) 10 відсотків загальної суми відсотків у всіх інших випадках.

 

3. Незважаючи на положення пункту 2 цієї статті, відсотки, що виникають у Договірній Державі, сплачені резиденту іншої Договірної Держави, який є бенефіціарним власником, звільняються від оподаткування у першій згаданій Державі, якщо вони були сплачені щодо позику, надану, гарантовану чи застраховану, або щодо будь-якого іншого боргового вимоги чи кредиту, гарантованого чи застрахованого від імені іншої Договірної Держави її уповноваженим органом.

 

4. Термін “відсотки”, який використовується в цій статті, означає дохід від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від того, забезпечений він іпотекою чи не має право на участь у прибутках боржника, зокрема, доходи від державних цінних паперів і доходи від облігацій або боргових зобов’язань, включаючи премії та призи, що додаються до таких цінних паперів, облігацій або боргових зобов’язань.

 

5. Положення пунктів 1, 2 і 3 цієї статті не застосовуються, якщо бенефіціарний власник частки, будучи резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність в другій Договірній Державі, в якій виникає інтерес, через постійне представництво розташована в ній, або виконує в цій іншій державі незалежні персональні послуги з розташованої там постійної бази, і боргова вимога, щодо якої сплачуються відсотки, фактично пов’язана з таким постійним представництвом або постійною базою. У такому разі, залежно від обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14 цієї Конвенції.

 

6. Вважається, що відсотки виникають у Договірній Державі, коли платник є резидентом цієї Держави. Однак якщо особа, яка сплачує відсотки, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв’язку з якою виникла заборгованість, за якою сплачуються відсотки, і такі відсотки несе таке постійне представництво або постійна база, тоді такі відсотки мають вважатися такими, що виникають у державі, в якій розташоване постійне представництво або постійна база.

 

7. Якщо внаслідок особливих відносин між платником і бенефіціарним власником або між ними обома та іншою особою сума відсотків з урахуванням боргової вимоги, за якою вона сплачена, перевищує суму, яку за домовленістю платника та бенефіціарного власника за відсутності таких відносин, положення цієї статті застосовуються лише до останньої зазначеної суми. У такому випадку надлишкова частина платежів залишатиметься оподатковуваною відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Конвенції.

 

Стаття 12

Роялті

1. Роялті, що виникають у Договірній Державі та виплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

 

2. Однак роялті, що виникають у Договірній Державі, також можуть оподатковуватись у цій державі відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичний власник роялті є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

 

а) 5 відсотків загальної суми виплат, зазначених у підпункті «а» частини третьої цієї статті;

б) 10 відсотків валової суми платежів, зазначених у підпункті б частини третьої цієї статті.

 

3. Термін “роялті”, який використовується в цій статті, означає будь-які платежі, отримані як винагороду за:

a) використання або право на використання будь-якого патенту, торгової марки, дизайну чи моделі, плану, секретної формули чи процесу, або для інформації (ноу-хау), що стосується промислового, комерційного чи наукового досвіду;

b) використання або право на використання будь-якого авторського права на літературний, художній чи науковий твір (включаючи кінематографічні фільми, а також фільми чи стрічки для радіо- чи телевізійного мовлення).

 

4. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо бенефіціарний власник роялті, будучи резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність в другій Договірній Державі, в якій роялті виникають, через розташоване в ньому постійне представництво або надає в цій іншій державі незалежні персональні послуги з розташованої там постійної бази, і право чи майно, щодо яких виплачуються роялті, фактично пов’язані з таким постійним представництвом або постійною базою. У такому разі, залежно від обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14 цієї Конвенції.

 

5. Вважається, що роялті виникають у Договірній Державі, якщо платник є резидентом цієї Держави. Однак якщо особа, яка сплачує роялті, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв’язку з якою виникла заборгованість, за якою сплачуються роялті, і такі роялті несе таке постійне представництво або постійна база, потім такі роялті вважаються такими, що виникають у державі, в якій знаходиться постійне представництво або постійна база.

 

6. Якщо через особливі відносини між платником і бенефіціарним власником або між ними обома та іншою особою сума роялті, враховуючи використання, право чи інформацію, за яку вони сплачуються, перевищує будь-які з причини, суми, про яку було б погоджено платник і бенефіціарний власник за відсутності таких відносин, положення цієї статті застосовуються лише до останньої суми. У такому випадку надлишкова частина платежів залишатиметься оподатковуваною відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Конвенції.

 

Стаття 13

Приріст капіталу

1. Прибуток, одержаний резидентом Договірної Держави від відчуження нерухомого майна, зазначеного у статті 6 цієї Конвенції, яке знаходиться в другій Договірній Державі, може оподатковуватись у цій другій Державі.

 

2. Прибуток, отриманий резидентом Договірної Держави від відчуження:

а) акції, за винятком акцій, які котируються на затвердженій фондовій біржі, які отримують свою вартість або більшу частину своєї вартості прямо чи опосередковано від нерухомого майна, розташованого в другій Договірній Державі, або

b) частки в товаристві, активи якого складаються в основному з нерухомого майна, розташованого в другій Договірній Державі, або з акцій, зазначених у підпункті а) вище, можуть оподатковуватися в цій другій Державі.

 

3. Доходи від відчуження рухомого майна, що є частиною господарського майна постійного представництва, яке підприємство Договірної Держави має в другій Договірній Державі, або рухомого майна, що відноситься до постійної бази, доступного резиденту Договірної Держави в іншій Договірній Державі Договірної держави з метою надання незалежних особистих послуг, у т.ч такий прибуток від відчуження такого постійного представництва (окремого або з усім підприємством) або такої постійної бази може оподатковуватися в цій другій Державі.

 

4. Прибуток від відчуження морських, човнів або повітряних суден, що експлуатуються в міжнародних перевезеннях підприємством Договірної Держави, або рухомого майна, що відноситься до експлуатації таких морських, човнів або повітряних суден, оподатковується тільки в цій Договірній Державі.

 

5. Дохід від відчуження будь-якого майна, відмінного від майна, зазначеного в пунктах 1, 2, 3 і 4 цієї статті, оподатковується лише в Договірній Державі, резидентом якої є особа, яка відчужує майно.

 

Стаття 14

Незалежні персональні послуги

1. Дохід, отриманий резидентом Договірної Держави від професійних послуг або іншої діяльності незалежного характеру, оподатковується лише в цій Державі, якщо він не має постійну базу, яка регулярно доступна йому в другій Договірній Державі з метою здійснення своєї діяльності. . Якщо він має таку постійну базу, дохід може оподатковуватися в іншій Державі, але лише в тій частині, яка відноситься до цієї постійної бази.

 

2. Термін «професійні послуги» включає, зокрема, незалежну наукову, літературну, мистецьку, освітню чи викладацьку діяльність, а також незалежну діяльність лікарів, юристів, інженерів, архітекторів, стоматологів та бухгалтерів.

 

Стаття 15

Залежні персональні послуги

1. Відповідно до положень статей 16, 18, 19 і 20 цієї Конвенції заробітна плата, заробітна плата та інші подібні винагороди, що одержуються резидентом Договірної Держави за наймом, оподатковуються лише в цій Державі, якщо робота за наймом не здійснюється в іншої Договірної Держави. Якщо робота за наймом здійснюється таким чином, така винагорода, отримана від цього, може оподатковуватися в цій другій Державі.

 

2. Незважаючи на положення пункту 1 цієї статті, винагорода, одержана резидентом Договірної Держави за наймом, здійснюваною в другій Договірній Державі, оподатковується лише в першій згаданій Державі, якщо:

 

а) одержувач перебуває в іншій Державі протягом періоду або періодів, що не перевищують у сукупності 183 днів у будь-якому дванадцятимісячному періоді, що починається або закінчується у відповідному календарному році; і

b) винагорода виплачується роботодавцем, який не є резидентом іншої Держави, або від його імені; і

c) винагороду не несе постійне представництво або постійна база, які роботодавець має в іншій Державі.

 

3. Незважаючи на попередні положення цієї статті, винагорода, отримана у зв’язку з роботою на борту судна, човна або повітряного судна, що експлуатується в міжнародних перевезеннях, може оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є підприємство, що експлуатує судно, катер або повітряне судно. .

 

Стаття 16

Гонорари директорів

Гонорари директорів та інші подібні виплати, що одержуються резидентом Договірної Держави в якості члена ради директорів або будь-якого іншого подібного органу компанії, яка є резидентом другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. .

 

Стаття 17

Артисти та спортсмени

1. Незважаючи на положення статей 14 і 15 цієї Конвенції, доходи, отримані резидентом Договірної Держави як артист, такий як артист театру, кіно, радіо або телебачення, або музикант, або як спортсмен, від його особистого діяльність як така, що здійснюється в другій Договірній Державі, може оподатковуватись у цій другій Державі.

 

2. Якщо дохід від особистої діяльності, яку здійснює артист або спортсмен як такий, надходить не самому артисту чи спортсмену, а іншій особі, цей дохід може, незважаючи на положення статей 7, 14 і 15 цієї Конвенції, оподатковуватись у Договірній Державі, в якій здійснюється діяльність артиста або спортсмена.

 

3. Незважаючи на положення пунктів 1 і 2 цієї статті, прибуток, зазначений у цій статті, звільняється від оподаткування в Договірній Державі, в якій здійснюється діяльність артистів, які займаються видовищністю або спортом, якщо така діяльність значною мірою фінансується з державних коштів однієї або обох Договірних держав, або здійснюються за угодою про культурне співробітництво між Договірними державами.

 

Стаття 18

Пенсії

1. Відповідно до положень пункту 2 статті 19 цієї Конвенції пенсії та інші подібні винагороди, що виплачуються резиденту Договірної Держави з огляду на попередню роботу, оподатковуються лише в цій Державі.

 

2. Незважаючи на положення пункту 1 цієї статті, пенсії та виплати, що здійснюються відповідно до законодавства про соціальне забезпечення або згідно з державним пенсійним планом Договірної Держави, оподатковуються лише в цій Державі.

 

Стаття 19

Державна служба

1. a) Винагорода, відмінна від пенсії, що виплачується Договірною Державою, політичним підрозділом чи місцевим органом влади фізичній особі за послуги, надані цій Державі, підрозділу чи органу влади, оподатковується лише в цій Державі.

b) незважаючи на положення підп а) цього пункту, така винагорода оподатковується лише в другій Договірній Державі, якщо послуги надаються в цій Державі і фізична особа є резидентом цієї Держави, яка:

(i) є громадянином цієї держави; або

(ii) не став резидентом цієї Держави виключно з метою надання послуг.

2. a) Будь-яка пенсія, що виплачується Договірною Державою або її політичним підрозділом чи місцевим органом влади або за рахунок коштів, створених ними, фізичній особі за послуги, надані цій Державі, підрозділу чи органу влади, оподатковується лише в цій Державі.

b) незважаючи на положення підп а) цього пункту така пенсія оподатковується лише в другій Договірній Державі, якщо фізична особа є резидентом цієї Держави та її громадянином.

 

3. Положення статей 15, 16, 17 і 18 цієї Конвенції застосовуються до винагород і пенсій за послуги, що надаються у зв’язку з підприємницькою діяльністю Договірної Держави, її політичного підрозділу чи місцевого органу влади.

 

Стаття 20

Студенти

1. Виплати, які студент або учень, який є або був безпосередньо перед відвідуванням Договірної Держави, резидентом другої Договірної Держави і який перебуває в першій згаданій Державі виключно з метою навчання або навчання, отримує з метою свого утримання освіта або професійна підготовка не оподатковуються в першій згаданій Державі за умови, що такі виплати надходять з джерел за межами цієї Держави.

 

2. Дохід, який студент або учень одержує від своєї діяльності, яка здійснюється в Договірній Державі, в якій він перебуває виключно з метою навчання або навчання, не оподатковується в цій Державі. Це звільнення застосовується лише протягом періоду часу, який не перевищує двох років з дати його вперше прибуття до цієї Держави з метою навчання або навчання.

 

Стаття 21

Інші прибутки

1. Статті доходу резидента Договірної Держави, де б вони не виникали, не розглядаються у попередніх статтях цієї Конвенції, оподатковуються лише в першій згаданій Державі.

 

2. Положення пункту 1 цієї статті не застосовуються до доходів, крім доходів від нерухомого майна, визначених у пункті 2 статті 6 цієї Конвенції, якщо одержувач такого доходу, будучи резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність в іншій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво або надає в цій іншій Державі незалежні особисті послуги з розташованої в ній постійної бази, і право або майно, щодо яких виплачується дохід, фактично пов’язані з таким постійним представництвом або фіксованим бази. У такому разі, залежно від обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14 цієї Конвенції.

 

Стаття 22

Капітал

1. Капітал, представлений нерухомим майном, зазначеним у статті 6 цієї Конвенції, що належить резиденту однієї Договірної Держави і знаходиться в другій Договірній Державі, може оподатковуватись у цій другій Державі.

 

2. Капітал, представлений рухомим майном, що є частиною господарського майна постійного представництва, яке підприємство Договірної Держави має в другій Договірній Державі, або рухомим майном, що належить до постійної бази, доступним резиденту Договірної Держави в другій Договірній Державі з метою надання незалежних особистих послуг, можуть оподатковуватися в цій другій Державі.

 

3. Капітал, представлений суднами, човнами та повітряними суднами, які експлуатуються підприємством Договірної Держави в міжнародних перевезеннях, а також рухомим майном, що належить до експлуатації таких морських, човнів і повітряних суден, оподатковується лише в цій Договірній Державі.

 

4. Усі інші елементи капіталу резидента Договірної Держави оподатковуються лише в цій Державі.

 

Стаття 23

Усунення подвійного оподаткування

1. З урахуванням положень закону України щодо ліквідації подвійне оподаткування (що не впливає на загальний принцип цього положення), податок Люксембургу, сплачений відповідно до законодавства Люксембургу та відповідно до цієї Конвенції щодо прибутку, доходу з джерел усередині або капіталу, що підлягає стягненню, розташованого в Люксембурзі, дозволяється як кредит для будь-якого українського податку розраховується з посиланням на той самий прибуток, дохід або капітал, на який Люксембурзький податок сплачується.

 

2. Відповідно до положень законодавства Люксембургу щодо усунення подвійного оподаткування (що не впливає на загальний принцип цього Закону), подвійне оподаткування усунуто в Люксембурзі наступним чином:

а) Якщо резидент Люксембургу отримує дохід або володіє капіталом, який відповідно до положень цієї Конвенції може оподатковуватись в Україні, Люксембург відповідно до положень підпунктів б) і в) звільнити такий дохід або капітал від оподаткування.

b) Якщо резидент Люксембургу отримує дохід, який відповідно до положень статей 10, 11 і 12 цієї Конвенції може оподатковуватися в Україні, Люксембург дозволяє вирахувати з податку на дохід цього резидента суму, рівну до податку, сплаченого в Україні.

c) Якщо компанія, яка є резидентом Люксембургу, отримує дивіденди з українських джерел, Люксембург звільняє такі дивіденди від оподаткування за умови, що компанія, яка є резидентом Люксембургу, має з початку свого звітного року безпосередньо щонайменше 10 відсотків капіталу компанії, яка виплачує дивіденди, та якщо ця компанія є платником податку на прибуток в Україні, що відповідає податку на прибуток Люксембургу. Вищезгадані акції української компанії на тих самих умовах звільняються від податку на капітал Люксембургу.

 

3. Відрахування, передбачені в Договірній Державі згідно з пунктом 1 або підпунктом b) пункту 2 цієї статті, в будь-якому випадку не повинні перевищувати ту частину податку на прибуток або капітал, розраховану до надання вирахування, яка підлягає відношенню, залежно від випадку, до доходу або капіталу, які можуть оподатковуватись у цій Державі.

 

4. Якщо згідно з будь-яким положенням Конвенції дохід, отриманий або капітал, що належить резиденту Договірної Держави, звільняється від оподаткування в цій Державі, така Держава може, тим не менш, при розрахунку суми податку на залишок доходу або капіталу такого резидента, врахувати звільнений дохід або капітал.

 

5. Для цілей пунктів 1 і 2 цієї статті прибуток, дохід і приріст капіталу, отримані резидентом Договірної Держави, які можуть оподатковуватися в другій Договірній Державі відповідно до цієї Конвенції, вважаються отриманими з джерел у цій іншій Договірній Державі. Договірна держава.

 

Стаття 24

Недискримінація

1. Громадяни однієї Договірної Держави не підлягають в другій Договірній Державі будь-якому оподаткуванню або будь-яким пов’язаним з ними вимогам, які є іншими або більш обтяжливими, ніж оподаткування та пов’язані з цим вимоги, до яких громадяни цієї іншої Держави мають такі самі обставини, зокрема з щодо місця проживання, є або можуть бути піддані. Це положення, незважаючи на положення статті 1 цієї Конвенції, також застосовується до осіб, які не є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

 

2. Особи без громадянства, які є резидентами Договірної Держави, не підлягають в жодній Договірній Державі жодному оподаткуванню або будь-яким пов’язаним з ними вимогам, які є іншим або більш обтяжливим, ніж оподаткування та пов’язані з цим вимоги, до яких підлягають громадяни відповідної Держави за тих самих обставин. або можуть бути піддані.

 

3. Оподаткування постійного представництва, яке підприємство Договірної Держави має в другій Договірній Державі, не повинно бути менш сприятливим у цій другій Державі, ніж оподаткування підприємств цієї іншої Держави, які здійснюють таку ж діяльність.

 

4. За винятком випадків, коли застосовуються положення пункту 1 статті 9, пункту 7 статті 11 або пункту 6 статті 12 цієї Конвенції, відсотки, роялті та інші виплати, які сплачуються підприємством Договірної Держави резиденту іншої Договірної Держави з метою визначення оподатковуваного прибутку такого підприємства підлягає вирахуванню на тих самих умовах, якби вони були виплачені резиденту першої згаданої Держави. Аналогічно, будь-які борги підприємства однієї Договірної Держави перед резидентом іншої Договірної Держави підлягають вирахуванню з метою визначення оподатковуваного капіталу такого підприємства на тих самих умовах, якби вони були укладені за контрактом з резидентом Договірної Держави. перша згадана держава.

 

5. Підприємства Договірної Держави, капітал яких повністю або частково належить або контролюється, прямо чи опосередковано, одним або кількома резидентами другої Договірної Держави, не підлягають у першій згаданій Державі жодному оподаткуванню або будь-яким вимогам, пов’язаним із що є іншим або більш обтяжливим, ніж оподаткування та пов’язані з ним вимоги, яким підлягають або можуть бути піддані інші подібні підприємства першої згаданої Держави.

 

6. Ніщо, що міститься в цій статті, не тлумачиться як зобов’язання будь-якої Договірної Держави надавати особам, які не проживають у цій Державі, будь-які персональні надбавки, пільги та знижки для цілей оподаткування з огляду на цивільний статус або сімейні обов’язки, які вона надає своїм власним резидентам або будь-якому з персональні надбавки, пільги та знижки для цілей оподаткування, які надаються фізичним особам, які є резидентами, за критеріями, які не містяться в загальному податковому законодавстві.

 

7. Положення цієї статті, незважаючи на положення статті 2, застосовуються до податків будь-якого виду та різновиду.

 

Стаття 25

Процедура взаємної домовленості

1. Якщо резидент Договірної Держави вважає, що дії однієї або обох Договірних Держав призведуть або призведуть до оподаткування не відповідно до положень цієї Конвенції, він може, незалежно від засобів правового захисту, передбачених внутрішнім законодавством цих Договірних Держав. Держави подають його справу компетентному органу Договірної Держави, резидентом якої він є, або, якщо його справа підпадає під дію пункту 1 статті 24 цієї Конвенції, органу Договірної Держави, громадянином якої він є.]

Справу необхідно подати протягом трьох років з моменту першого повідомлення про дії, що призвели до оподаткування не відповідно до положень цієї Конвенції.

 

2. Компетентний орган намагатиметься вирішити справу за взаємною згодою з компетентним органом іншої Договірної Держави, якщо заперечення видається йому обґрунтованим і якщо він сам не може прийти до задовільного рішення. ухилення від оподаткування, що не відповідає Конвенції. Будь-яка досягнута угода виконується незважаючи на будь-які часові обмеження у внутрішньому законодавстві Договірних Держав.

 

3. Компетентні органи Договірних Держав намагатимуться вирішувати за взаємною згодою будь-які труднощі чи сумніви, що виникають щодо тлумачення чи застосування Конвенції.

 

4. Компетентні органи Договірних Держав можуть спілкуватися один з одним безпосередньо з метою досягнення згоди у розумінні попередніх пунктів.

 

Стаття 26

Обмін інформацією

1. Компетентні органи Договірних Держав обмінюватимуться такою інформацією, яка передбачувано має відношення до виконання положень цієї Конвенції або для адміністрування чи виконання внутрішнього законодавства щодо податків будь-якого виду та опису, що стягуються від імені Договірних Держав або їх політичні підрозділи або місцеві органи влади, оскільки оподаткування за ними не суперечить Конвенції. Обмін інформацією не обмежується статтями 1 і 2.

 

2. Будь-яка інформація, отримана відповідно до пункту 1 Договірною Державою, вважається таємною так само, як інформація, отримана згідно з національним законодавством цієї Держави, і розкривається лише особам або органам влади (включаючи суди та адміністративні органи), які мають відношення до оцінки або стягнення, примусове виконання або судове переслідування щодо, розгляд скарг щодо податків, зазначених у параграфі 1, або нагляд за вище. Такі особи або органи повинні використовувати інформацію лише для таких цілей. Вони можуть розголошувати інформацію під час публічного судового розгляду або в судових рішеннях. Незважаючи на вищезазначене, інформація, отримана Договірною державою, може використовуватися для інших цілей, якщо така інформація може використовуватися для таких інших цілей відповідно до законодавства обох держав, і компетентний орган держави, що надає, дає дозвіл на таке використання.

 

3. Ні в якому разі положення пунктів 1 і 2 не можуть тлумачитися як такі, що покладають на Договірну Державу зобов’язання:

a) здійснювати адміністративні заходи, що суперечать законам та адміністративній практиці цієї або іншої Договірної Держави;

b) надавати інформацію, яку неможливо отримати згідно із законодавством або в ході звичайної адміністрації цієї чи іншої Договірної Держави;

c) надавати інформацію, яка б розкривала будь-яку торгову, ділову, промислову, комерційну чи професійну таємницю чи торговий процес, або інформацію, розголошення якої суперечило б державному порядку (публічному порядку).

 

4. Якщо Договірна Держава запитує інформацію відповідно до цієї статті, інша Договірна Держава використовує свої заходи зі збору інформації для отримання запитуваної інформації, навіть якщо ця інша Держава може не потребувати такої інформації для своїх власних цілей оподаткування. Зобов’язання, що міститься в попередньому реченні, підпадає під обмеження пункту 3, але в жодному разі такі обмеження не можуть тлумачитися як дозволяючи Договірній Державі відмовитися від надання інформації лише тому, що вона не має національного інтересу в такому інформації.

 

5. У жодному разі положення параграфа 3 не можуть тлумачитися як такі, що дозволяють Договірній Державі відмовитися від надання інформації лише тому, що інформація є у банку, іншої фінансової установи, уповноваженої особи чи особи, яка діє в якості агентства чи довіреної особи, або тому, що вона стосується на права власності на особу.

 

Стаття 27

Члени дипломатичних або постійних представництв і консульських установ

Ніщо в цій Конвенції не впливає на фіскальні привілеї, які надаються членам дипломатичних або постійних представництв або консульських установ відповідно до загальних норм міжнародного права або положень спеціальних угод.

 

Стаття 28

Набуття чинності

Кожна з Договірних Держав повідомляє іншу дипломатичними каналами про завершення процедур, передбачених її внутрішнім законодавством для набуття чинності цією Конвенцією. Ця Конвенція набуває чинності в день останнього з цих повідомлень і набуває чинності:

a) стосовно податків, утриманих у джерела, до доходів, отриманих 1 січня календарного року, наступного за роком, у якому Конвенція набула чинності, або після цієї дати;

b) стосовно інших податків на прибуток та податків на капітал до податків, що стягуються за будь-який податковий рік, що починається 1 січня календарного року, наступного за роком, у якому Конвенція набуває чинності, або після цієї дати.

 

Стаття 29

Припинення

Ця Конвенція залишається в силі до припинення її дії однією з Договірних Держав. Будь-яка Договірна Держава може припинити дію Конвенції дипломатичними каналами, надіславши повідомлення про припинення принаймні за шість місяців до закінчення будь-якого календарного року, що починається після закінчення п’яти років з дати набрання Конвенцією чинності. У такому випадку , Конвенція припиняє дію:

 

а) стосовно податків, утриманих у джерела, до доходів, отриманих 1 січня календарного року, наступного за роком, у якому було надіслано повідомлення, або після цієї дати;

b) щодо інших податків на прибуток та податки на капітал до податків, що стягуються за будь-який податковий рік, що починається 1 січня календарного року, наступного за роком, у якому було надіслано повідомлення, або після цієї дати.